Главная

Село Артільне Лозівського району Харківської області

Харківська область розташована па північному сході України, на вододілі річкових систем Дону і Дніпра, в степовій і лісостеповій зонах. На півночі та північному сході вона межує з Білгородською областю Росії, на сході – з Луганською, на південному сході – з Дніпропетровською, на заході та на північному заході – з Полтавською та Сумською областями України. Територія області становить 31,6 тисяч км2.

Лозівський район утворено в 1923 році. Розташований він на півдні Харківської області. Територія району становить 1,6 тисяч км2.

Село Артільне – центр сільської Ради. Воно розташоване на лівому березі річки Орілька, на відстані 25 кілометрів від районного центру і за 5 кілометрів – від залізничної станції Орілька.

Близько трьохсот років тому цей район із родючими грунтами представляв собою суцільну пустелю. В неосяжних степах, вкритих високою ковилою, гуляли дикі кабани і вовки. Влітку над річками Оріль, Орілька, Бритай, Попільна, Тернівка, Лозова кружляли ніким не стривожені журавлі, лелеки, плавали дикі качки та гуси. Мовчав безлюдний степ. Лише інколи тишу цього мальовничого краю порушували жорстокі битви наших нащадків з половцями, турками та кримськими татарами.

Колишній степ з гігантською рослинністю, річки, багаті рибою, приваблювали у ці краї кочівників – хазар, печенігів, половців, монголів, а пізніше – кримських татар.

Часті набіги турків та кримських татар призводили до того, що ці місця надовго лишалися незаселеними.

На цій території відбувалися битви між князями, на цій землі, спливаючи кров’ю, гинули половецькі нападники, від меча дружніх русичів гинули печеніги. Архівні документи свідчать про тяжкі бої в цій місцевості Ігоря Святославовича з половцями. У суботу 11 травня 1185 року полки Ігоря, переслідувані половцями, в районі теперішнього села Артільне, перейшли річку Орільку. Відрізані ворогами від прісної води, вирішили пробитися до Сіверського Дінця, але потерпіли невдачу. Половці перетнули шлях, і 12 травня відкинули дружини Ігоря на південь, притиснули до «моря» (район злиття рік Орілька і Оріль). Відбувся жорстокий нерівний бій, в якому дружина Ігоря загинула. Цей похід Ігоря Святославовича оспіваний відомій всім поемі «Слово о полку Ігоревім».

У різні часи село мало різні назви. Якщо брати першу назву, то селу вже 234 роки. У 1861 році воно отримало сучасну назву «Артільне», з того часу минуло  150 років.

Артільне – центр сільської ради, межує з Орільською, Комсомольською, Яковлівською, Царедарівською сільськими радами, а по річці Оріль – з Сахновщинським районом.

Загальна земельна площа Артільної сільської ради становить 5596 га, в тому числі –5030 гасільськогосподарських угідь, 4504 га – ріллі.

До складу Артільної сільської ради входить шість населених пунктів: с.Артільне, с.Надеждине, с.Барабашівка, с.Дивізійне, с.Миколаївка.

На території ради діють фермерські господарства : СФГ «ЛАН» – керівник Сморщок В.М., СФГ «СВІТАНОК» – керівник Артеменко М.М., СФГ «ЕЛІТНЕ» – керівник Ганжа А.Г., СФГ «МЕРКУРІЙ- 2006» – керівник Заскалкін С.М.

В селі Артільне працює навчально-виховний комплекс. При школі працює історико-краєзнавчий музей.

Функціонує сільський будинок культури та бібліотека-філія Лозівської ЦБС.

Медичне обслуговування населення здійснює амбулаторія сімейного лікаря.

Є поштове відділення, приватні магазини, які забезпечують населення товарами першої необхідності та продуктами харчування. Село повністю газифіковане.

Історія с. Артільне нероздільно пов’язана з розвитком освіти. Ще з ХІХст. на території села діяла церковно-приходська школа з трирічним терміном навчання. Школу закінчували одиниці, бо більшість дітей ішли в найми, щоб допомогти батькам. Першими учителями були: Воробєйкін Іван Семенович та дочка священика Анфіса Федорівна.

Щоденно до початку і після занять викладався у школі «Закон Божий». Організовано учні ходили до церкви. В школі застосовували тілесні покарання. Надовго залишився у пам’яті учнів учитель Воробєйкін І.С., який за найменшу провину бив. Його різка частенько ходила  по спинах учнів.

В кінці ХІХ ст. Земством було побудовано на території села 2 навчальних заклади: школа та ремісниче училище.

У школі навчалися безкоштовно тільки діти сіл Артільне № 1 і № 2, а з сусідніх сіл:  Олександрівки, Надеждино, Миколаївки  могли ходити у школу тільки ті діти, батьки яких мали змогу вносити щорічну плату за навчання у сумі 3 крб. ( на той час це була вартість корови).

Навчальний рік у школі був короткотривалим, починався після завершення осінніх польових робіт, а закінчувався у квітні, бо починався сезон пасовищного утримування тварин. На цей період діти змушені були бути за пастухів.

Перша школа розміщувалася у приміщенні, зображеному на фото, з  терміном навчання 3 роки. За клопотанням делегата І та II Державної Думи, Пройди Артема Гордійовича (Зав. делопроизводитель Артельской волости), до цієї школи була зроблена прибудова зі східної сторони в 1906–1907рр., з семирічним терміном навчання.

Після громадянської війни розпочинає роботу лікнеп. Організаторами цієї справи  стали  вчителі школи: Петлін Дмитро Методійович, Петліна Варвара Омелянівна.

  Петліна Варвара Омелянівна.

У 1880-1890 рр. Земством було збудовано приміщення і відкрите широкопрофільне ремісниче училище – перше в районі.

Зі слів колишнього викладача училища Акименка Михайла Омеляновича – будівля училища була одноповерховою, навчальні приміщення освітлювались гасовими лампами. Учні мали змогу здобути такі професії: машиніст, токар, коваль, швець, жестяник, столяр, тесля, кравець.

Викладачі: Баненко Леонтій Дмитрович учив токарів і машиністів; Акименко Михайло Омелянович та Заколодний Іван Миколайович викладали столярну справу.

У 1933–І934 рр. училище було переведено до селища Панютине і це стало початком заснування теперішнього аграрного коледжу. В Артільному залишилися лише групи теслярів-столярів та ковалів. Училище працювало до літа 1941 року, до початку Великої Вітчизняної війни. До останнього дня в училищі працювали викладачами Акименко Михайло Омелянович та Заколодний Петро Федорович.

Зі стін училища виходили висококваліфіковані майстри робітничих професій.

Під час Великої Вітчизняної війни, 1941-1943 роки, будівля школи була повністю зруйнована фашистами. Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників у 1943 році навчання дітей здійснювалося у помешканнях жителів села до 1945 року.

У 1945 році зусиллями педагогічного колективу та громади села відбудовано маєток пані Герцевінц і пристосовано його для проведення навчальних занять. Ця будівля слугувала воно школою до 1961 року, поки не було відбудовано постраждале у роки війни приміщення школи.

У 1974 році коштами місцевого колгоспу ім.Жданова побудовано і відкрито сучасне приміщення школи.